Помилка ціною тисячі людських життів....
І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть
15 лютого Україна вшановує своїх синів — воїнів, які виконували свій інтернаціональний обов’язок на землі Афганістану. Майже 10 років проливали там кров наші військові. 15 лютого 1989 останній солдат залишив цю країну.
Афганська війна – ще одна сумна сторінка нашої історії, брудна, неоголошена... Та хіба війни бувають чистими? Вона як усі попередні, несли смерть, каліцтво, одягнула в жалобу тисячі сердець, материнських сердець. У війни безжальні очі, у війни свій рахунок, своя безжальна арифметика.
Сьогодні на робочій лінійці було вшановано учасників бойових дій на території інших держав і 34-ї річниці виведення військ з Афганістану. Щоб згадати імена учасників бойових дій і щоб пом`янути тих, які загинули в афганській війні, яка назавжди залишиться болем у серцях нашого народу. Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни і пам’ятати кожного із тих, хто в 20, 30 років став свідком і учасником воєнних подій.
Як захлинався бій останній
І ущухав вогонь атак,
Упав юнак в Афганістані
– Двадцятирічний мій земляк.
Упав, з очей спадали зорі,
Темніла неба пилина…
О, боже мій, що тільки творить
Людьми придумана війна!
Війна в наш дім проникла тихо,
Згасивши тисячі життів,
І залишила біль і лихо
– Печалі вдів і матерів.
Хто ж відповість за юні долі
В крові викупаний стяг?
Коли і як приспати болі
В людських знівечених серцях…
А, може, скажуть кладовища
Устами жалібних троянд,
Чом дев’ять літ там юність нищив
Для нас чужий Афганістан?